Правова позиція : Про відшкодування витрат на правову допомогу

Такі документи, як договір про надання правової допомоги та платіжні документи, необхідно надати до суду для підтвердження витрат. Потрібно враховувати істотні умови договору про надання правничої допомоги та порядку розрахунків.

Історія справи

Постанова ВАСУ від 13.02.2024 року у справі №640/18325/20

ф

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 лютого 2024 року

м. Київ

справа № 640/18325/20

адміністративне провадження № К/990/20304/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Хохуляка В.В., суддів: Бившевої Л.І., Ханової Р.Ф.,

розглянув у порядку письмового провадження як суд касаційної інстанції справу №640/18325/20 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у місті Києві, Головного управління ДПС у Київській області, Державної податкової служби України про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, зобов`язання вчинити дії, касаційне провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2021 (головуючий суддя Іщук І.О.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2022 (головуючий суддя Степанюк А.Г., судді: Губська Л.В., Кобаль М.І.) та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022 (головуючий суддя Степанюк А.Г., судді: Губська Л.В., Кобаль М.І.),

УСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві, Головного управління ДПС у Київській області, Державної податкової служби України, в якому позивач просила визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення:

від 23.11.2017 №108424-13 на суму 29450,94грн;

від 05.02.2020 №Р/0000741-1310-2650 на суму 65146,12грн;

від 05.12.2019 №442296-5705-1007 на суму 14,87грн; №442297-5705-1007 на суму 169,73грн; №442297-5705-1007/2 на суму 101,84грн; №442296-5705-1007/1 на суму 5,94грн;

зобов`язати Державну податкову службу України виключити з інтегрованої картки платника податків ОСОБА_1 відомості про наявність податкових зобов`язань (податкового боргу);

зобов`язати Головне управління ДПС у Київській області внести податкову адресу ОСОБА_1 .

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2021 у задоволенні позову відмовлено.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2022 скасовано рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.11.2021 в частині відмови у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, прийнятих Головним управління ДПС у Київській області, про нарахування ОСОБА_1 земельного податку від 05.12.2019 №442296-5705-1007 на суму 14,87грн; №442297-5705-1007 на суму 169,73грн; №442297-5705-1007/2 на суму 101,84грн; №442296-5705-1007/1 на суму 5,94грн.

Ухвалено в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задоволено частково. Скасовано податкові повідомлення-рішення від 05.12.2019 №442296-5705-1007 на суму 14,87грн; №442297-5705-1007 на суму 169,73грн; №442297-5705-1007/2 на суму 101,84грн; №442296-5705-1007/1 на суму 5,94грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

Додатковою постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022 відмовлено в задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу.

ОСОБА_1 звернулась з касаційною скаргою до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 13.09.2022 відкрито касаційне провадження у справі №640/18325/20 за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

Ухвалою суду від 12.02.2024 касаційний розгляд справи призначено у порядку письмового провадження на 13.02.2024.

Верховний Суд у справі, що розглядається, з`ясував наступне.

ОСОБА_1 звернулась до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, Головного управління Державної податкової служби у Київській області, як відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, Державної податкової служби України, в якій просила суд:

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті Головним управління Державної податкової служби у місті Києві, про нарахування ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) податку на нерухоме майно, відмінне від земельної від 23.11.2017 №108424-13 на суму 29450,94грн., від 05.02.2020 №Р/0000741-1310-2650 на суму 65146,12грн.;

визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, прийняті Головним управління Державної податкової служби у Київській області, про нарахування ОСОБА_1 земельного податку від 05.12.2019 №442296-5705-1007 на суму 14,87грн.; №442297-5705-1007 на суму 169,73грн.; №442297-5705-1007/2 на суму 101,84грн.; №442296-5705-1007/1 на суму 5,94грн.;

зобов`язати Державну податкову службу України як орган, що забезпечує адміністрування податків та зборів та технічне супроводження інформаційних, телекомунікаційних та інформаційно-телекомунікаційних систем, - виключити з інтегрованої картки платника податків - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) відомості про наявність податкових зобов`язань (податкового боргу (недоїмки)) за грошовими зобов`язаннями зі сплати податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та земельного податку;

зобов`язати Головне управління Державної податкової служби у Київській області внести податковою адресою ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) наступну адресу: АДРЕСА_1 .

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила про протиправність нарахованого відповідачем-1 податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, оскільки податкові повідомлення-рішення від 23.11.2017 №108424-13 на суму 29450,94грн., від 05.02.2020 №Р/0000741-1310-2650 на суму 65146,12грн. були направлені не за адресою місця проживання позивача, що стало підставою для ускладнення виконання позивачем своїх конституційних обов`язків зі сплати податку, та, як наслідок, призвело до того, що позивач позбавлений був можливості належним чином, у порядку, визначеному Податковим кодексом України, сплатити податок на нерухоме майно, відмінне від земельної, чи пройти звірку з податковими органами.

Стосовно нарахування позивачу земельного податку, остання зазначила про те, що для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд позивачеві належить земельна ділянка площею 0,25 га. за адресою: Київська обл., Васильківський р-н, с. Хлепча; для ведення особистого селянського господарства площею 0,316 га. Позивачеві належить земельна ділянка площею 0,316 га. за адресою Київська обл., Васильківський р-н, с. Хлепча. Розміри цих ділянок відповідають граничним нормам, а тому позивач вважає, що вона має бути звільнена від земельного податку як пенсіонер за віком.

Позивач зауважив, що відповідачами не було дотримано вимог податкового законодавства в частині нарахування податку на нерухоме майно і порядку повідомлення позивача про проведені йому нарахування та в частині нарахування земельного порядку.

Суд першої інстанції у задоволенні позову відмовив, з огляду на необґрунтованість позовних вимог, оскільки спірні індивідуальні акти винесені правомірно, частина з них скасована контролюючим органом самостійно, а доказів звернення із заявою про зміну податкової адреси матеріали справи не містять.

Апеляційний суд скасував рішення суду першої інстанції в частині, позов задоволено частково, скасовано податкові повідомлення-рішення про нарахування ОСОБА_1 земельного податку, в іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

Мотивуючи судове рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог, суди посилались на те, що законом встановлено обов`язок платника податків повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси протягом місяця з дня, коли така зміна відбулася. Такий обов`язок було встановлено платнику податку-фізичній особі також частиною 3 статті 9 Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів», який був чинний станом на 23.02.2006 (день реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ). Зважаючи на те, що доказів подання заяви про зміну податкової адреси з 23.02.2006 позивачем не надано, суди дійшли висновку про необґрунтованість твердження ОСОБА_1 про відсутність у ГУ ДПС у м. Києві повноважень з прийняття спірних податкових рішень, оскільки їх винесення та направлення здійснювалося у відповідності до вимог пп. 266.7.2 п. 266.6 ст. 266 ПК України, адже податковою адресою за відомостями контролюючих органів є: АДРЕСА_3 .

Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині внесення щодо позивача іншої податкової адреси, оскільки доказів звернення останнього із відповідною заявою до Відповідача-1 чи Відповідача-2 матеріали справи не містять.

Крім того, позивачу відмовлено у задоволенні вимог про зобов`язання ДПС України виключити з інтегрованої картки платника податків відомості щодо податкових зобов`язань. Суди вказали, що коригування відомостей в ІКП здійснюється за результатами адміністративного чи судового оскарження, а тому на час прийняття рішення у цій справі відсутні підстави стверджувати, що дані ІКП щодо податкового боргу ОСОБА_1 не будуть відкориговані відповідно до резолютивної частини цієї постанови, що вказує на передчасність заявлених позовних вимог.

ОСОБА_1 звернулась до суду апеляційної інстанції з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій просила відшкодувати на її користь понесені нею витрати на професійну правничу допомогу адвоката. Додатковим рішенням апеляційного суду у задоволенні заяви позивача про ухвалення додаткового рішення відмовлено. Судове рішення мотивовано тим, що аналіз змісту наданого ОСОБА_1 акту виконаних робіт свідчить, що останній не містить зазначення кількості часу, витраченого адвокатом на вчинення кожної з визначених у пунктах «a» - «d» послуг. Викладене унеможливлює визначити обґрунтованість понесення позивачем витрат.

Позивач з висновками судів попередніх інстанцій, а також з додатковим рішенням не погодилась, подала касаційну скаргу в якій просить скасувати рішення суду першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні позовних вимог і ухвалити в цій частині нове рішення, яким позов задовольнити. Крім того, просить скасувати додаткову постанову суду апеляційної інстанції і ухвалити нову додаткову постанову про відшкодування витрат на правничу допомогу.

В обґрунтування вимог касаційної скарги позивач посилається на неврахування судами попередніх інстанцій доказів та невстановлення всіх обставин у справі. Позивач зазначає, що в матеріалах справи наявна Довідка про реєстрацію місця проживання з Єдиного демографічного реєстру, яка прямо вказує, що ОСОБА_1 зареєстрована з 2006 року у Київській області, Васильківський район, село Хлепча. На думку позивача, суди у цій справі безпідставно не застосували підпункт 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України до спірних правовідносин. Позивач звертає увагу, що на момент винесення податкових повідомлень-рішень у 2017-2019 роках не знала і не могла знати, що у податкових органах вона обліковується за іншою адресою, ніж адреса її реєстрації та проживання у Київській області. Позивач заперечує правомірність посилання судів та відповідача на приписи Податкового кодексу України щодо обов`язку повідомлення про зміну адреси, з огляду на те, що у Київській області позивач зареєстрована з 2006 року, при цьому, Кодекс набрав чинності у 2011 році.

З огляду на викладене, позивач вбачає, що суди однобічно досліджували докази по справі, не надали оцінку доказам, що подавались позивачем, невірно тлумачили норми законів і підзаконних актів, не застосували до спірних правовідносин норми права, що підлягали застосуванню. Крім того, у касаційній скарзі позивач не погоджується з висновком судів щодо відсутності підстав для задоволення заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу, адже робота адвокатом була виконана. Також, позивач просить стягнути з відповідача витрати на правову допомогу при розгляді справи у касаційному порядку в сумі 5000грн.

Відповідач проти вимог касаційної скарги заперечив, у відзиві податковий орган посилається на висновки суду першої інстанції, які податковий орган вважає правильними і обґрунтованими, просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.

У відповіді на відзив позивач наголошує на своїх доводах, викладених у касаційній скарзі та відзначає, що ГУ ДПС у Київській області сформовано нове податкове повідомлення-рішення на суму 94597,06грн., в силу положень підпункту 266.7.3 пункту 266.7 статті 266 Податково кодексу України формування нового повідомлення-рішення має наслідком відкликання/скасування попереднього.

Верховний Суд, переглянувши рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги, з огляду на наступне.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ОСОБА_1 є власником:

житлового будинку загальною площею 646,00 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 .

ГУ ДПС у м. Києві прийнято податкові повідомлення-рішення:

від 23.11.2017 №108424-13, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів житлової нерухомості, за 2016 рік в сумі 29 450,94 грн (т. 1 а.с. 197);

від 05.02.2020 №Р/0000741-1310-2650, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем - податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичними особами, які є власниками об`єктів нежитлової нерухомості, за 2017-2018 роки в сумі 65 146,12 грн (т. 1 а.с. 57).

Як зазначено судами, позивачем не заперечується, що вона є власником житлового будинку загальною площею 646,00 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . При цьому, зауважень щодо розміру податкових зобов`язань, визначених спірними податковими повідомленнями-рішення, прийнятими ГУ ДПС у м. Києві, ОСОБА_1 не висловлено.

Згідно з позицією відповідача, з 2003 року податкова адреса платника податку ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 .

У свою чергу, позивач зазначає, що ОСОБА_1 зареєстрована з 2006 року в Київській області, Васильківський район, село Хлепча.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суди виходили з того, що законом встановлено обов`язок платника податків повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси протягом місяця з дня, коли така зміна відбулася.

Позивач не погоджується з таким висновком, адже норми Податкового кодексу, якими встановлено відповідний обов`язок, набрали чинності пізніше у часі та закон не має зворотної дії.

Відповідно до пункту 45.1 статті 45 Податкового кодексу України платник податків - фізична особа зобов`язана визначити свою податкову адресу.

Податковою адресою платника податків - фізичної особи визнається місце проживання, за яким вона береться на облік як платник податків у контролюючому органі. Платник податків - фізична особа може мати одночасно не більш однієї адреси.

Згідно з пунктом 70.1. статті 70 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, формує та веде Державний реєстр фізичних осіб - платників податків (далі - Державний реєстр).

За приписами підпункту 70.2.4. пункту 70.2. статті 70 Податкового кодексу України до облікової картки фізичної особи - платника податків та повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків) вноситься інформація про місце проживання, а для іноземних громадян - також громадянство.

Відповідно до пункту 70.7. статті 70 Податкового кодексу України фізичні особи - платники податків зобов`язані подавати контролюючим органам відомості про зміну даних, які вносяться до облікової картки або повідомлення (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків і мають відмітку у паспорті), протягом місяця з дня виникнення таких змін шляхом подання відповідної заяви за формою та у порядку, визначеними центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику.

Указані норми Податкового кодексу України, чинного з 01.01.2011, кореспондуються з положеннями Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів», введеного у дію 01.01.1996, що втратив чинність 01.01.2011.

Відповідно до частини третьої статті 9 Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів» фізичні особи - платники податків та інших обов`язкових платежів, крім осіб, які через свої релігійні або інші переконання відмовилися від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомили про це відповідні державні органи, зобов`язані: подавати до державних податкових інспекцій по районах, районах у містах і містах без районного поділу відомості про зміну даних відповідно до частини третьої статті 5 цього Закону протягом місяця з дня виникнення таких змін.

Реєстрація фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів проводиться державними податковими інспекціями по районах, районах у містах і містах без районного поділу за місцем постійного проживання платників, а для осіб, які не мають постійного місця проживання в Україні, - за місцем отримання доходів або за місцезнаходженням іншого об`єкта оподаткування (частина третя статті 5 цього Закону).

З рішення суду першої інстанції слідує, що формуючи податкове зобов`язання, ГУ ДПС у м.Києві виходило з того, що відповідно до баз даних ДРФО з 19.12.2003 податкова адреса платника податку ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 .

Доводи позивача під час розгляду справи у трьох судових інстанціях, якими позивач обґрунтовує свої вимоги та заперечення, полягають у тому, що з 23.02.2006 ОСОБА_1 зареєстрована у Київській області, Васильківський район, село Хлепча, що підтверджується Довідкою про реєстрацію місця проживання з Єдиного демографічного реєстру.

Сторони не заперечують указані вище обставини.

Разом з тим, суди встановили, що матеріали справи не містять доказів подання позивачем заяви про зміну податкової адреси з 23.02.2006 до моменту виникнення спірних правовідносин, з огляду на що, касаційний суд не може не погодитись з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість твердження ОСОБА_1 щодо відсутності у ГУ ДПС у м. Києві повноважень з прийняття спірних податкових рішень, оскільки їх винесення та направлення здійснювалося у відповідності до вимог пп. 266.7.2 п. 266.6 ст. 266 ПК України, адже податковою адресою за відомостями контролюючих органів позивача є: АДРЕСА_3 .

Суд касаційної інстанції наголошує, що законом встановлено обов`язок платника податків повідомляти контролюючий орган про зміну податкової адреси протягом місяця з дня, коли така зміна відбулася.

Аналогічний обов`язок було встановлено платнику податку-фізичній особі частиною третьою статті 9 Закону України «Про Державний реєстр фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів», який був чинний станом на 23.02.2006 (день реєстрації ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_2 ).

Таким чином, виходячи з встановлених фактичних обставин, у цій справі правильним є висновок, що обов`язок платника повідомити податковий орган про зміну адреси встановлений законодавцем і безперервно підлягав/підлягає виконанню, в тому числі, у всі періоди, що згадуються сторонами в обставинах справи.

Відтак, доводи касаційної скарги не спростовують висновок судів попередніх інстанцій, що з огляду на відсутність доказів подання платником податковому органу заяви про зміну податкової адреси до виникнення спірних правовідносин, висновок про відсутність у ГУ ДПС у м. Києві повноважень з прийняття спірних податкових рішень не можна визнати обґрунтованим.

Касаційний суд відзначає, що внесення змін до даних облікової картки пов`язується саме із виконанням фізичною особою як платником податків свого обов`язку щодо звернення до контролюючого органу із відповідною заявою. Крім того, коригування відомостей в ІКП здійснюється у тому числі за результатами адміністративного чи судового оскарження, що вказує на передчасність заявлених позовних вимог.

Як вбачається, касаційна скарга не містить доводів у спростування висновків судів про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов`язання податкового органу вчинити певні дії. Поряд з цим, у касаційній скарзі позивач зазначає, що нею подано до податкового органу заяву щодо уточнення місця проживання і виправлення даних у ІТС, що податковим органом здійснено, а тому вимога про зміну адреси є неактуальною.

Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а суд згідно статті 90 цього Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

Суд касаційної інстанції вказує, що фактично доводи касаційної скарги зводяться до того, що, на переконання скаржника, суди попередніх інстанцій неправильно оцінили наявні у матеріалах справи докази. Обґрунтування, наведені позивачем у касаційній скарзі, містять вимоги здійснити переоцінку встановлених судами обставин справи, а також додатково перевірити докази, що не входить в межі повноважень суду касаційної інстанції згідно з положеннями частини другої статті 341 КАС України.

У частині відмови в задоволенні позовних вимог рішення суду апеляційної інстанції особами, які беруть участь у справі, не оскаржуються, а тому відсутні підстави для надання правового аналізу відповідним доводам судів у рамках даного касаційного провадження.

Також у цій справі позивач оскаржує додаткову постанову апеляційного адміністративного суду, якою відмовлено у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення про відшкодування понесених витрат на професійну правничу допомогу.

З матеріалів справи слідує, що ОСОБА_1 звернулась до апеляційного суду з заявою про ухвалення додаткового рішення, в якій остання просить відшкодувати на її користь понесені нею витрати на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 2500,00грн.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво в суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до положень статті 134 КАС витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частина третя статті 139 КАС України встановлює, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).

Відповідно до частини дев`ятої статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Затим, нормами процесуального законодавства передбачено основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.

Відтак, документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень.

Мотивуючи оскаржуване рішення, колегіє апеляційного суду вказано, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Касаційний суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що послуги із засвідчення копій документів, що є додатками до апеляційної скарги, а також з інформування про результати розгляду апеляційної скарги, отримання та передачі клієнту тексту судового рішення апеляційної інстанції, не можуть бути включені до витрат на професійну правничу допомогу, які підлягають присудженню з іншої сторони, оскільки стосуються виключно взаємовідносин між клієнтом та адвокатом з приводу оформлення процесуальних документів та організації роботи між ними і не належать до витрат, пов`язаних з розглядом справи, адже не є за своєю природою правничою допомогою.

Затим, у цій справі суд апеляційної інстанції встановив, що Акт виконаних робіт складено та підписано сторонами договору 23.05.2022, однак всупереч приписів п. 1.2 Додаткової угоди від 17.12.2021 до Договору від 10.12.2019, доказів здійснення оплати виконаних робіт протягом 10 днів з моменту підписання такого акту станом на 15.06.2022 позивачем не надано.

Як унормовано частиною сьомою статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (частина перша статті 72 КАС України).

Колегія суддів звертає увагу на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 30.04.2020 у справі №826/4466/18, застосовуючи положення КАС України, Суд виходив з істотного значення умов договору про надання правничої допомоги щодо порядку проведення розрахунків за ним. Тобто, якщо на час розгляду питання про розподіл витрат на правову допомогу такі витрати вже мали б бути оплачені, то надання зазначених документів узгоджується з приписами частини третьої статті 134 КАС України.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені, - указаний висновок викладено Верховним Судом у постанові від 26.12.2023 у справі №380/6904/23.

Таким чином, неспростованими залишаються висновки суду апеляційної інстанції щодо відсутності підтвердження понесення позивачем витрат на правову допомогу.

З огляду на викладене, висновки суду апеляційної інстанції про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, а тому підстав для їх скасування з мотивів, викладених в касаційній скарзі, не вбачається.

З аналогічних підстав касаційний суд не вбачає підстав задовольнити вимогу позивача про стягнення понесених витрат на правову допомогу при розгляді справи у суді касаційної інстанції.

Крім того, суд відзначає, що до касаційної скарги представником позивача не додано Акт виконаних робіт, посилання на який є у Додатковій угоді від 27.05.2022, за наслідком підписання такого Акту сторони умовились протягом 10 днів здійснити оплату послуг. З тексту Додаткової угоди слідує, що у Акті буде зазначено перелік послуг, що надані адвокатом клієнту для виконання цієї угоди,

За правилами статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено пунктом 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Керуючись статтями 345 349 355 359 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.05.2022 та додаткову постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.06.2022 у справі №640/18325/20 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

-------------------

-------------------

-------------------

В.В. Хохуляк

Л.І. Бившева

Р.Ф. Ханова

Судді Верховного Суду